Сайт працює у тестовому режимі. Попередня версія - http://kozadm.cg.gov.ua/old
back

Виступ Президента з нагоди 1030-річчя хрещення Київської Русі-України

28 липня 2018

Ваші високопреосвященства, високоповажні представники Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія!
Ваша Святосте!
Ваші блаженства, всечесні отці!
Шановні члени Ради церков!
Дорогі співвітчизники і українці всього світу!

Понад тисячу років тому святий рівноапостольний князь Володимир зробив доленосний вибір – прийняв християнство сам і охрестив країну.  Відтоді наш народ консолідується навколо духовних ідеалів справедливості, милосердя, любові до ближнього, добра та правди.

Християнський вибір одночасно був і вибором європейським.

А визначальною складовою європейської ідеї є свобода, про що понад десять років тому Його Всесвятість Варфоломій наголосив у своїй промові «Роль релігії в еволюції Європи».

Ми, українці, добре пам'ятаємо,  звідки до нас прийшли світло вчення Христового і надія на спасіння. «Церква Царгородська» як «матір Церкви Православної Української  передала нам за часів князя українсько-київського Володимира Великого науку християнську, сімома Вселенськими Соборами визнану... Передала церковну ієрархію, службу Божу та святі Таїнства, для спасіння душ християнських потрібні». Це – фрагмент із підписаного ще близько ста років тому нашого «Прохання до Патріярха Царгородського благословити Автокефальну Українську церкву». Тоді протягом кількох років вселенська кафедра вдовствувала. А поки обрали нового Патріарха, українці через внутрішній розбрат та брак єдності втратили державність.

Але щойно поновили її після довгої та трагічної паузи – з новою енергію приступили до розбудови власної церкви. Вже за два місяці після проголошення незалежності Помісний Собор тоді ще єдиної УПЦ одностайно підтримав  автокефалію… В тому числі і голосами тих єпископів, які проти неї тепер так затято боряться, в тому числі за наказом із Москви.

Згаданий Собор УПЦ відбувся 1-3 листопада 1991 року, а 2 листопада того ж року Його Всесвятість Варфоломій урочисто вступив на вселенський престол. Перед очима Патріарха незалежна Україна росла й міцніла. Ми відновлювали релігійне життя після десятиліть атеїстичних гонінь, плекали надію на помісну церкву – і розбудували необхідну для того організаційну структуру. Православна громада України – одна з найбільших у світі, і вона не може бути додатком до когось. Їй належить стати зіркою у «сузір`ї незалежних і рівних національних Церков», яким, за словами Його Всесвятості, є Вселенська Православна Церква.

Україна, світська та церковна влада, звернулися до Архієпископа Константинополя-Нового Риму, Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання Томосу про автокефалію Православній Церкві в Україні.

Ми дуже вдячні Його Всесвятості за постійну увагу до України, а особливо – за нещодавнє нагадування про те, що Україна не є канонічною  територією РПЦ. Про те, що перехід Київської митрополії під контроль Москви, який стався в сімнадцятому столітті, відбувся в неканонічний спосіб. І за те Послання, яке він вчора передав нам, в якому чітко задекларована така довгоочікувана мета. Ця мета –  «дарування українській церкві автокефалії».

І ми радіємо з того, що Його Всесвятість як духовний провідник сотень мільйонів православного люду, як політична фігура глобального масштабу чує наш голос і наші прохання.

Делегація Церкви-Матері на моє запрошення і з благословення Його Всесвятості прибула розділити з нами радість цього свята. І дуже символічно, до речі, що засновником Константинопольської кафедри є Андрій Первозванний. Це той самий апостол, який, згідно літопису, бував у наших краях і пророкував велике майбутнє нашій землі.

Мільйони українців прагнуть і очікують якнайшвидшого визнання автокефалії Православної Церкви в Україні – великої за кількістю вірних, але рівної до інших помісних православних церков.

Томос про автокефалію довершить утвердження незалежності і самостійності нашої держави, укріпить релігійну свободу, міжконфесійний мир. Він посилить права і свободи громадян… Особливо тих, котрі зараз перебувають поза спілкуванням із вселенським православ’ям.

Я гарантую, влада не втручатиметься у суто внутрішні церковні справи.  Але наголошую, проте й іншим державам українська влада не дозволить цього робити. Для того і вважаю конче необхідним обрубати всі щупальця, якими всередині нашого державного організму орудує країна-агресор.

В тій країні православна церква лише на папері  відокремлена від держави, а насправді вона сама назвалася «скрепою» режиму. Вона цілковито і беззастережно підтримує реваншистську імперську політику Кремля. Ба більше: сама доктрина «русского мира» народилася в люксових келіях ієрархів РПЦ.

І така ситуація – пряма загроза національній безпеці України, що просто зобов’язує нас діяти. З перших днів мого президентства я поставив собі за мету добиватися створення Єдиної Помісної Православної Церкви та визнання цієї Церкви Вселенським Патріархом.

Автокефалія – це питання нашої незалежності. Це – питання нашої національної безпеки. Це – питання всієї світової геополітики.

Армія –  боронить нашу землю. Мова –  боронить наше серце. Віра – боронить нашу душу.

Ми зупинили агресора і зберегли державу. Ми з вами збудували боєздатну армію. Ми утверджуємо українську мову – складову сили та успіху нашого народу. Я переконаний, що вона стане богослужбовою мовою в єдиній помісній церкві!

Ми повертаємо православній церкві українську ідентичність і рівне місце посеред православних церков світу. І, до речі, на захисті ідентичності українського народу наголошує у своєму посланні до нас Його Всесвятість Вселенський Патріарх.   

Хотів би ще раз окремо звернутися до архієреїв УПЦ Московського Патріархату. І не своїми  словами, а словами світлої пам’яті покійного митрополита Володимира Сабодана, які кілька років тому я вже цитував перед Радою Церков: «Автокефалія – це спосіб організації церковного життя, … свідчення кількісного та якісного зростання Церкви, її здатності до самостійного буття». Світлої пам’яті владика нагадував, що завжди після здобуття незалежності державою починалася дискусія про автокефалію. Так було в Греції, Сербії, Румунії, Болгарії, Грузії, Албанії тощо… І ці слова для нас тим більше є цінними, що сказані вони були предстоятелем церкви,  пов’язаної з Москвою. Володимир не одразу прийшов до цього висновку, а після років глибоких роздумів на фоні вражаючого розвитку української православної спільноти.  

Хто сьогодні може аргументовано заперечити, що кількісно та якісно наша православна церква готова до самостійного буття?

Дорогі браття і сестри!  

У Писанні сказано, що нам не дано знати часи і строки. Але я вірю в те, що фінальне рішення Вселенського буде справедливим по відношенню до України.

І поза сумнівом, суспільство очікує на це рішення, суспільство готове до нього. Але опоненти в безсилій злобі застосовують увесь арсенал пропаганди і маніпуляцій… Від поширення міфів і відвертої неправди, в тому числі і про Його Всесвятість, до відвертих погроз і залякування. Послухаєш їх, то ледве не кінець світу настає.  Але ж колесо історії ще ніхто не міг повернути назад.

Дорогі друзі, час автокефалії Української Помісної Православної  Церкви точно настав.

Шановні члени Ради Церков!

У передмові до книги Патріарха Варфоломія «Віч-на-віч із тайною» я прочитав, що серед улюблених афоризмів Його Всесвятості є й  такий: «Війна в ім'я релігії це війна проти релігії».  Беззастережно поділяю цю думку. Спільне творення незалежної церкви не може бути підставою для розбрату, підставою для протистояння, насильства. Навпаки, це – дорога до миру, спокою, порозуміння.

Віруючі і церковні громади самі вирішуватимуть, чи приєднуватись їм до Помісної Церкви.

Томос, хай пошле нам його Господь, не означатиме, що в Україні постане державна церква. Влада ж, як і раніше і тепер, поважатиме усі конфесії, не відступаючи від духу і букви Основного закону – Конституції України.

Конституційні засади державно-церковних відносин є непорушними. Україна – багатоконфесійна держава, для якої релігійний мир – велика цінність.

Закликаю вас і надалі докладати всіх зусиль для миру в Україні, для налагодження співпраці між релігійними громадами заради майбутнього.

Ми всі пишаємося тим, що в Україні найскладніші питання співжиття релігій та культур завжди вирішувалися мирно, без насильства, у правовому полі. На жаль, наш внутрішній мир грубо порушила російська агресія.  Упевнений, тільки Бог дав нам сил, щоб зупинити одну з найбільших армій світу. Лише віра дала нам таку величезну любов до Вітчизни.

Зараз увесь наш народ як ніколи потребує Слова Божого, потребує єдності, потребує миру.

Нехай ваша духовна праця та щирі молитви і надалі сприятимуть утвердженню нетлінних духовних цінностей в українському суспільстві.

Я ще раз дякую Його Всесвятості Варфоломію за любов та увагу до України. Дякую Його Святості Патріархові Філарету за багатолітні труди із розбудови Української Церкви. Дякую Його Блаженству Митрополиту Макарію, єпископату УАПЦ,  усім ієрархам УПЦ Київського Патріархату за виявлений дух єдності і за одностайне звернення до Вселенського.  Дякую архієреям УПЦ Московського Патріархату, в тому числі і тим які готові підтримати автокефалію.

Вітаю кожного українця в Україні та поза її межами з Днем Хрещення Руси-України!

З Божою поміччю ми переможемо.

Як говорив апостол Павло, «благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!»

Слава Господу Богу!
Слава Україні!