Козелецька РДА
      Анонси











                                
                                
                                
                                
                                
                                
                                
                                
                                Історична довідка

                                Назад

                                Історія рідного краю: мандрівка крізь віки

                                Сивої давнини сягає своїм корінням історія Козелеччини. У другій половині III тис. до Різдва Христового на півдні сучасного Козелецького району з’являються  пізньотрипільські землеробсько-скотарські племена. Найбільш знане зі стоянок трипільських племен на території  району – по­се­лен­ня Євминка-1, більш відоме як Узвіз, що було відкрите ще 1908 року.  

                                Важливим періодом в історії Козелецького району був бронзовий вік (II – початок I ти­ся­чо­літ­тя до Р.Х.), який характеризувався вагомими досягненнями в господарчому, культурному та сус­пільному житті стародавніх людей. На території сучасних Козелеччини та Остерщини епоха брон­­зи була також часом перемоги відтворюючих форм ведення господарства. Відбувся перший сус­пільний поділ праці: землеробство відокремилося від скотарства. З’явилося рільництво, що під­тверджено знахідками дерев’яних рал того часу .На території Козелецького району зафіксовано 27 поселень епохи бронзи, які віднесені до де­кількох археологічних культур. Серед пам’яток епохи бронзи у нашому краї найбільше виявлено ті, що належать до се­ред­ньо­дніпровської культури (кінець III – середина II тис. до Р.Х.). Поселення розміщувалися на ви­со­ких ді­лянках корінних терас чи на підвищеннях у заплавах річок Десна, Остер, Трубіж, Рудка та бо­лота Калита.

                                Урочище Узвіз біля с.Євминка. Місце відомого трипільського поселення на крутосхилі корінного берега р.Десни (Настас'ї).

                                Перше поселення племен середньодніпровської культури на території району, яке отримало назву Купрійцеві Млини, виявлене 1926 року на північно-західній околиці с.Євминка у лівобережній заплаві р.Десни. Найбільше поселення цього періоду відкрите 1987 р. в урочищі Галайове, що розташоване за 3 км на південь від с.Данівка, а найменше – Пилятин-2 було відкрито 1960 році в лівобережній заплаві р.­ Ос­тер за 1,5 кілометра на південний схід від с.Пилятин. Сліди племен середньодніпровської культури були виявлені і на території сучасного Ко­зельця. м.Остер, а також на території чи поблизу сіл Бір­ки, Виповзів, Вовчок, Гломазди, Кіпті, Копачів, Лутава, Любечанинів, Красилівка, Надинівка, Пісоцьке, Со­ро­ко­ши­чі та Часнівці.

                                У середині XVII-XV століття до Р.Х. на Козелеччині з’явилися скотарські племена культури багатоваликової кераміки, відмінною рисою яких була кераміка, орнаментована наліпленими ва­ли­ками. На Козелеччині виявлено три такі поселення цього часу поблизу сіл Вовчок, Пилятин, Кур­гансь­ке.

                                У I тисячолітті до Р.Х. на території сучасної Козелеччини розпочався ранній залізний вік. Залізна доба в межах Козелецького району представлена пам’ятками підгірцевсько-ми­ло­г­­радської, юхновської, зарубинецької та черняхівської культур. На території Козелецького району виявлено 7 поселень даного типу. Північ району і землі поблизу Козельця, сіл Білейки, Кривицьке, Шами та Карпилівка заселяли племена підгірцевсько-ми­ло­градсь­кої культури, територія яких охоплювала північну частину Середнього і Верхнього По­дніп­ро­в’я у межах України та Південної Білорусі. Населення племен підгірцевсько-милоградської культури знаходилося на стадії розпаду ро­до­­вих відносин. В економіці переважали землеробство і скотарство, що підтвердили знахідки хлі­бо­­робських знарядь, відбитки зерен пшениці, проса та інших злаків, численні кістки до­маш­ніх тва­рин. Другорядну роль у господарстві відігравали мисливство та рибальство.

                                На території Козелецького району виявлено і досліджено три поселення племен юхновської куль­­тури. Перше з них розташоване за 3,5 кілометри на пів­ден­ний захід від с.Вовчок, два інші поселення роз­та­­шовані майже за півтора кілометра західніше с.Шами.

                                Наприкінці III ст. до Р.Х. на території сучасної Козелеччини з’явилися племена зару­би­нець­кої культури. Залишки племен зарубинецької культури знайдено за 1,5 кілометра на захід від с.­­Вовчок та у південно-східній частині с.Кривицьке. 

                                Князь Юрій Долгорукий.

                                Найпершим літописним містом Козелеччини є Остерський городок. Історичне місто України Остер – давній адміністративний центр язичницької волості, удільного князівства, Остерського староства, Остерської сотні Пе­ре­яс­лавсь­кого і Київського полків, повіту, району. У «По­вісті временних літ» 13 записів стосувалися Остра. Засновниками Остра можна вважати князів Володимира Великого, Володимира Мономаха, Юрія Долгорукого. Остерська волость ви­ді­ли­ла­ся в окреме князівство в 90-х роках XI століття з Переяславського князівства. Місто було резиденцією різних князів понад 500 років (988-1503).

                                Із пам’яток переяславської архітектури, що збереглися здебільшого фрагментарно, до нашого часу за­лишилася лише вівтарна частина Юр’євої божниці в м.Остер. Це все, що залишилося від Ми­хай­лівсь­кої церкви, закладеної свого часу Володимиром Мономахом. Згодом її розбудував та зробив ве­ликі пожертвування на розвиток храму його син Юрій Долгорукий. Саме тому церква св.­ар­хан­ге­ла Михаїла більш відома під назвою Юр’єва божниця. Після монголо-татарської навали храм, як і все місто, лежав у руїнах, і лише у середині XVI сто­ліття відновив свою діяльність.

                                Залишки вівтарної частини Остерської Юр’євої Божниці (Михайлівського храму Володимира Мономаха) – пам’ятки, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО. У середині збереглося зображення Оранти Остерської у синьо-зелених кольорах.

                                Козелець – давній град Сіверської землі. Це засвідчила археологія. Він перебував у центрі історичних подій IX-XIII століть. Уже в XVII столітті Козелець (як і Остер) входив до першої двадцятки історичних міст Ук­ра­ї­ни. Місто Козелець формувалося виключно як ремісничий центр, де збиралися вільні люди – майстри, розвивалися цехові ре­мес­ла, зо­се­ред­жувалися активні діяльні люди – професійна, духовна та родова еліта. Козелець як слобода, що не платила податки до королівської скарбниці, згадана у польсь­кій люстрації 1636 р. разом з Новим Остром, Мостовою слободою (Мостище), На­ди­нів­кою, Красилівкою. У акті 1637 року Козелець уже був значним адміністративним цент­ром. Гетьман Остряниця у своєму універсалі, датованому бе­рез­нем 1638 р., називав Козелець го­ро­дом. За переписом 1666 р., Козелець населяли виключно цехові ремісники більше 30 професій. Уже невдовзі, за стрім­ко­го розвитку Козелець випередив колишню столицю Остерського староства і неви­пад­ково став цент­ром Київського полку. До 1923 року Козелець був містом (градом). Він кілька разів заселявся наново, але не втратив своєї назви.

                                Козелеччина має славне козацьке минуле, яке було започатковане майже 550 років то­му назад. У 1649 році майже всю терито­рію нинішнього Козелецького району бу­ло по­ділено на Козелецьку, Остерсь­ку та Муровську (Моровську) сотні, що увійшли до складу Пе­ре­яс­лавсь­ко­го пол­ку. За часів Богдана Хмельницького писар Іван Виговський записав до реєстру 431 козака. Під час українсько-польсь­кої війни 1648-1654 років виникли кілька со­тень, котрі не увійшли до реєстру 1649 року. На на­ших землях це були Кар­пи­лівсь­ка та Семиполчанська ко­заць­кі сот­ні. Карпилівська сотня вперше згадана у при­сяж­них книгах 1654 р.

                                Населення Козельця брало активну участь у народно-визвольній війні українського народу 1648-1654 років.  Козелецька сотня у складі Київського полку відзначалася мужністю й героїзмом у найважливіших битвах під Пилявцями, Берестечком, Батогом, за що Богдан Хмельницький своїм універсалом від 10 жовтня 1656 року надав Козельцю статус міста Магдебурзького права. Згідно з цим правом жителі міста обирали магістрат на чолі із війтом, який визнавав лише владу гетьмана України. У 1663 році Магдебурзьке право було дароване і місту Остру.

                                Козелецький собор Різдва Богородиці – диво української барокової архітектури XVIII століття. Збудований архітекторами Іваном Григоровичем-Барським та Андрієм Квасовим на замовлення родини Розумовських. Трьохсвятительська церква. с.Лемеші

                                1662 року на короткий час Козелець став гетьманською столицею. Тут гетьман Яким Сомко 14-16 квітня 1662 р. провів Козелецьку козачу раду. Тут він видавав універсали, серед яких і про при­вілей Козелецькому Троїцькому монастирю. 1669 р., за гетьмана Д.Многогрішного та полковника К.Солонини, полковий центр було пе­ре­несено до Козельця. Козелець був резиденцією 22 київських полковників, 17 з яких жили в Козельці. Після скасування автономії Гетьманської України  у 1766 р. полк був поділений на Ки­ївсь­ке та Козелецьке комісарства, а після знищення Запорізької Січі у 1775 р. через сім років (1782 р.) – полк ліквідовано, а козаків реорганізовано у Ки­ївсь­кий регулярний карабінерський полк.

                                Часи особливого піднесення Козельця припадають на 70-ті роки XVIII ст. Безперечно, цьому сприяв стрімкий соціальний злет уродженця с.Лемеші Олексія Розумовського, який походив з українського козацького роду Розумів. З 1749 по 1770 рік у Козельці, Лемешах за кошти Олексія Ро­зу­мовсь­кого ведеться будівництво церков, яким керували ар­хі­тек­тори Андрій Квасов та Іван Григорович-Барський. Розписували собор Різдва Богородиці в Козельці Григорій Стеценко та колишній придворний жи­во­писець Іван Чайковський (з роду засновника Свято-Георгієвського монастиря в с.Часнівці).

                                Відновлення геть­манст­ва на короткий час відбулося зусиллями родини Розумовських. Молодший брат Олексія – Кирило – став останнім гетьманом України. При Розумовських в Ук­ра­ї­ні про­жи­вали багато талановитих і освічених людей, які сформували духовність нової української на­ції.

                                Козацький стан населення сучасного Козелецького району зберігся до 1917 р. Половина на­се­лення писалася не селянами, а козаками. Хоча козацтво і втратило свою військову функцію, про­те зберегло статус вільних людей. Остаточно всі сліди давнього козацтва знищив колгоспний лад у ХХ столітті.

                                Пам’ятник Т.Г.Шевченку Пам’ятний знак на останньому Тарасовому шляху (капличка)

                                Весною 1846 р. Козелеччину відвідав Тарас Шевченко, коли за завданням Археографічної комісії подорожував, аби замалювати історичні архітектурні та історичні пам'ятки Чернігівщини. Він побував у Лемешах, Козельці, Мо­стищі. Кобзар знайомився з міс­це­вою історією, переказами, легендами. Історія, почута від жителів Мостища, про спалення маєтку в се­лі склала основу сюжету повісті «Княгиня»; у цьому творі письменник описав Козелець і його архітектурну пам'ятку – собор Різдва Богородиці. Головним героєм поеми «Сотник» став засновник ро­ду булахівських дворян Соболевських. Поет підтримував стосунки з дворянськими родинами Ка­те­риничів, Закревських, Александровичів, синами городничого Момбеллі, а ротмістр Солонина на­­віть намагався врятувати Тараса Григоровича під час арешту в 1847 р. А навесні 1861 року труну з тілом Кобзаря пронесли через Козелець, де відспівали у Свято-Миколаївській церкві, дорогою на Київ.

                                У середині ХІХ століття Козелецький повіт поділили на 6 волостей, а Остерський – на 8. Були створені селянські волосні суди. У Козельці діяли дві тютюнові фабрики, 6 шкіряних та 4 цегельні заводи, п’ять разів на рік проходили великі ярмарки, була кінна пошта. Перші повітові училища були відкриті ще на початку XIX ст. (1815 року – в Острі, а 1819 – в Ко­зельці). А на 1872 р. у краї було 17 народних училищ для хлопців і 3 училища для дівчат (Мо­ровськ, Сорокошичі, Євминка). На початку XX ст. в Козельці вже діяли 3 початкові школи, чоловіча, жіноча прогімназія(1914), Козелецьке вище початкове училище (1913). У 1906 – 1916 роках виходив щотижневик «Листок объявлений Козелецкого уездного земства». Архітектурне обличчя Остра і Козельця сформувалось у кінці XIX століття, а будинки, зведені у ті часи, стоять і сьогодні.

                                Не обішли Козелеччину і карколомні події першої половини ХХ століття. Ще навесні 1905 року жителі Козельця вийшли на вулиці із гаслами «Геть самодержавство!», «Вимагаємо 8-годинного робочого дня». У південних селах Остерського повіту була створена сітка підпільних організацій Ре­во­лю­цій­ної української партії, заснованої 1900 року С.Петлюрою та М.Міхновським. Їх організатором був відомий український діяч Микола Галаган. У великих селах – Требухові, Броварах, Се­ми­пол­ках пройшли багатолюдні мітинги проти царської влади, з вимогами вирішення земельного і на­ці­о­нального питань. Шістьох членів РУПу на чолі з відомим українським поетом Григорієм Чуп­рин­кою було засуджено, і вони відбували покарання в Остерській тюрмі.

                                Під час першої світової війни станом на 1916 р. було мобілізовано до армії 9173 осіб з Козелецького та 6645 чол. з Остерського повітів.

                                Експропріація зерна у селян Остерщини восени 1921 року для відправки його до Росії.

                                Буремно розвивалися революційні події 1917–1921років. Активізувалося суспільне життя, осередки політичних партій проводили агітацію. Серед населення були ті, хто підтримував більшовиків, і ті, хто здійснював величезний спротив новим порядкам. Після жовтневого перевороту в Петербурзі 1917 року демагогічні лозунги більшовиків: «Землю селянам!», «Геть війну!», «Грабуй награбоване!» – на першому етапі знайшли підтримку, але у 1918-1919 роках відбувався спротив більшовицькому «червоному терору», організовувалися стихійні селянські повстання. У травні 1920 р. на території сучасної Козелеччини діяли щонайменше 8 антирадянських загонів. 1921 року більшовики ліквідували Остерський повстанський комітет, що мав зв’язок із С.Петлюрою, заарештували 227 осіб. Після утворення 1922 року СРСР розпочалися арешти та висилки до Сибіру противників радянської влади.

                                Більшовицькі активісти агітують за вступ до колгоспу в одному з сіл Остерщини.

                                Політичні події 1917-1920-го років не зачепили кардинально наші села, що продовжували жити за ві­ко­ви­ми селянськими законами з діда-прадіда. А ось події 1930-х років зруйнували життя кожної лю­ди­ни у кож­­ному далекому селі-хуторі. Сільське традиційне господарство занепало. Зникли млини, олійниці, винниці, пасіки. Нічого не будували у своєму дво­рі. Руйнувалися церкви. Ціле покоління сільських трударів було втягнуто в політику. Ревкоми, ради, комнезами, ТОЗи, колгоспи, радгоспи, комуни, розкуркулення, репресії, голодомори... Кіль­кість встановлених жертв Голодомору 1932-1933 років на території сучасного Козелецького району склала 4764 особи. У 2007-2008 роках встановлено пам’ятні знаки жертвам Голодомору в 15 населених пунктах району.

                                Пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 років

                                1937 розпочався новий виток репресій. Лише за списками реабілітованих було репресовано 213 жи­те­лів сучасної Козелеччини. Основними ворогами режиму були прості селяни-одноосібники. За масштабами репресій необхідно виділити села Євминку, Чемер, Тополі, де радянські активісти були особливо заповзятими. Лише, згідно списку реабілітованих, у Чемері було реп­ре­совано 49 осіб разом із родинами. Та незважаючи ні на що, не всі пішли до колгоспів. Згід­но довідки НКДБ у Козелецькому районі 1950-го року ще існувало 115 одноосібних селянських гос­подарств.

                                За даними СБУ, в районі за період з 1929 до 1946 року репресовано 429 осіб (з членами сімей це більше 2 тис. людей). Ці цифри занижені, бо це люди, які були безпідставно розстріляні та ре­абілітовані ще за радянської влади у 1956 і 1989 роках. Але під реабілітацію не потрапили розкуркулені селяни, яких вислали на північ, де вони, за свідченням документів були тихо і вже без зайвого розголосу репресовані пов­торно.

                                З початком війни у 1941 році в районі було мобілізовано 8,8 тис. чоловік віком від 18 до 50 років. Вони не мали ніякої військової під­го­тов­ки. До винищувальних загонів записалися 327 осіб, до народного ополчення – 5191 особа, у т.ч. 1906 жінок. У кожному районі з місцевого начальства органами НКВС були сформовані пар­ти­зансь­кі загони і підпільні групи. Остер німці зайняли 9 вересня 1941-го року, Козелець – через два дні, 11 вересня. Офіційно у «Книзі Скорботи» подано, що під час війни від нацистських окупантів за­ги­­ну­ли 2357 мирних жителів.

                                Визволення району тривало з 17 по 26 вересня 1943 р. На території району діяли 18 госпіталів, у яких померла понад одна тисяча поранених. Точ­не число померлих у шпиталях та медсанбатах на території району невідоме. Офіційно визнано, що найбільше померло від ран у військових медичних закладах на території Карпилівки, Ко­са­чів­ки, Остра, Короп’я. За неточними даними на території району під час війни поховано 19 Героїв Ра­дянсь­кого Союзу: по 7 у Косачівці та Острі, 3 – у Моровську, 2 – у Карпилівці.

                                Після закінчення Другої світової війни на Козелеччину повернулася лише тре­ти­на мобілізованих. Май­же всі з них поранені, каліки, хворі. У селах в основному залишилися вдо­­ви та діти-сироти. За виявлений героїзм 7493 земляки відзначено урядовими нагородами, серед них 14 Героїв Радянського Союзу.

                                Після війни людей, які побували в окупації і полоні, зробили винними. Їх відслідковували за анкетами, автобіографіями та особовими (закритими) спра­ва­ми. Під підозрою «органів» були 6000 репатріантів з Остерщини, яких звільнили американські війсь­ка. З 1945 до 1959 року не було жодного дня перепочинку, лише робота у колгоспах за «па­лич­ки-тру­додні» без пенсії, одягу, взуття, палива на зиму. Техніка на полях відсутня. У 1947 році знову голод. Дійних ко­рів за­п­ря­­гали у ярмо. Дозволяли тримати лише одну ко­ро­ву, випасу не давали.

                                Ціною непосильної  праці жителів району було майже повністю відновлено всі підприємства, зруй­новані під час війни. Наприклад, поновлено роботу МТС (Козелецької, Остерської, Мо­ровсь­кої та Красилівської), електростанції, шкірзаводу (1949 р. переобладнано на деревообробний ком­бі­­нат), клінкерного заводу, автопарку в Козельці; пекарні, лікарні, протитуберкульозного диспан­се­­ру, промартілі ім.Крупської, харчокомбінату, маслозаводу, промкомбінату, промартілі «Рекорд», лі­­созаводу в Острі. В Острі були збудовані лісозахисна та інкубаторна станції, введені нові потужності на діючих підприємствах. Усім Остерським районом відбудовували партизанське село Рудня.

                                У 1959 р. колгоспники вперше отримали мізерні пенсії за багаторічну працю по 12 рублів.

                                1960 р. на базі військових таборів поблизу с.Виповзів було засноване військове містечко Дес­на, у якому стали проживати сім’ї офіцерів та прапорщиків танкової учбової дивізії. Нині це 169 Нав­чальний центр Сухопутних військ Збройних сил України. У 1961 році було ліквідовано Олишівський район. До Козелецького віднесли села Чемер, Хре­­щате, Гальчин, Вовчок, Підлісне, Красилівку, Надинівку, Копачів, Шпаків, Прогрес, Дер­жа­нів­ку, Адамівку та Ведмедівку (згодом троє останніх були передані до Носівського району). Того ж ро­ку на базі Козелецької районної газети «Розгорнутим фронтом» було створено міжрайонну газету «Ле­нінський шлях», ліквідувавши при цьому Остерську і Бобровицьку (через декілька років Бобровицьку газету «Ма­як комунізму» відновили) районки. 1961 року було ліквідовано і Остерський район, Остер став містом районного під­по­ряд­ку­ван­­ня.

                                Центр Козельця

                                Протягом 1960-1970-х років у Козельці побудовано льонозавод потужністю 6,5 тис. тонн льо­но­­тростини в рік, харчокомбінат із сучасним на той час обладнанням, що дозволяло ви­пус­ка­ти про­дук­цію майже без затрат ручної праці, маслозавод, який славився високою якістю про­дук­ції за ме­жа­ми району, хлібокомбінат продуктивністю понад 40 тонн хлібобулочних виробів щодня, ком­бі­кор­мо­вий завод, побуткомбінат; розширено клінкерний завод, що дало можливість ви­пус­ка­ти 6,1 млн. шт. цеглин у рік. В Острі на базі промартілі ім.Крупської була створена бавовняно-ткаць­ка фаб­ри­ка, побудовано завод «Радіодеталь», орієнтований на випуск обладнання для зброй­них сил.

                                Поліклінічне відділення Козелецької центральної районної лікарні Козелецька загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №3

                                1979 року стали до ладу в райцентрі триповерхова поліклініка та автовокзальний комплекс. У  першій половині 1980-х років розпочинається газифікація Козельця, Остра, деяких сіл, будуються житлові багатоповерхівки, сучасні шкільні приміщення. Зокрема, у Козельці (ни­­нішня ЗОШ I-III ст. №3), Острі (нинішня гімназія), Лемешах, Новому Шлясі, Підлісному, Боб­руй­­ках, Савині, Скрипчині.

                                Велика трудівниця ланкова колгоспу ім. Жданова із села Шолойки Анастасія Шолойко звання Героя Соціалістичної праці за здобутки у роботі з вирощування картоплі отримала у середині 1960-х років.

                                З 1952 до 1971 року сім кращих сільських трудівників району були удостоєні звання Героя Со­ці­а­ліс­тич­ної Праці.

                                Пам’ятний знак восьми молодим жителям Козелеччини, які загинули на Афганській землі.

                                26 грудня 1979 р. в Республіку Афганістан було введено радянські війська, які майже більше 9 років брали участь у війні на чужій території. Тисячі українців загинули в далекій гірській країні, серед загиблих і 8 молодих хлопців з Козелецького району.

                                Украй негативно позначилися на розвитку нашого регіону наслідки Чорнобильської аварії 1986 року. 43 населені пункти району офіційно визнано потерпілими. Села Косачівка, Ло­ша­ко­ва Гу­та, Сорокошичі та Тужар віднесені до III зони посиленого радіологічного контролю, а 39, у т.ч. м.­Ос­тер, сел.Десна, великі історичні села Карпилівка, Моровськ, Євминка, Крехаїв – до IV зо­ни. Ра­йон втратив принадність як місце відпочинку. У ліквідації нас­­лід­ків ка­тастрофи брали участь сотні жителів Козелеччини.

                                Здобуття Україною незалежності у 1991 року ознаменувало початок нового періоду в історії нашого краю. Роки незалежності України в районі – це період пошуку ефективних методів управління на рів­ні району. Відбулися значні зміни у громадсько-політичному та релігійно-духовному житті. На сьогодні в районі зареєстровано понад 74 районних організацій політичних партій, 57 громадських організацій, 73 релігійних громади 9 конфесій. Свої духовні запити більшість жителів району можуть задовольнити, відвідавши службу в ук­­ра­їнських православних церквах Київського та Московського патріархатів, у релігійних громадах протестантських церков.

                                Українсько-угорське ТОВ «Форнетті-Україна» - головний наповнювач бюджету району спеціалізується на виробництві хлібобулочник виробів глибокого заморожування.

                                Стався значний приплив інвестицій в економіку району. Було збудовано нове українсько-угорсь­­ке підприємство на базі Козелецького хлібокомбінату – ТОВ «Форнетті-Україна». Починаючи з 2006 року активно ре­конс­тру­ю­ють­ся шкільні приміщення, відновлюють ро­бо­ту дитячі садки, пок­ра­щу­єть­ся матеріально-технічна база закладів ос­ві­ти і культури селища. Розвиваються приватні підприємства, малий бізнес, торгівля. У районі зареєстровано 185 підприємств різних форм власності малого і середнього бізнесу (з них – 50 сільськогосподарських підприємств), 1228 підприємців. Найпотужнішими промисловими підприємствами є ТОВ «Остратекс», філія ТОВ «Рекс Шуз Мейкер ДТД», ТОВ «Бейкері Фуд Індастрі», ДП «Остерське лісове господарство», ДП «Остерський військовий лісгосп», а серед сільськогосподарських підприємств – СТОВ «Полісся», ТОВ «Овочева група», ДП «Чайка» філія «Чемер», ТОВ «СВК Дружба», ПП «Агрофірма ім.Ватутіна», ПП «Агрофірма Ставиське».

                                Пам’ятник воїнам-землякам загиблим в АТО

                                На період завершення терміну виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» в районі отримали нові назви 1 населений пункт (селу Петрівське повернуто історичну назву Мостище), 308 об’єктів топоніміки (273 вулиці, 33 провулки, 2 парки), перейменовано 16 об’єктів культурної спадщини (9 братських могил, 4 пам’ятки архітектури, 3 пам’ятники), демонтовано 2 останні пам’ятники Леніну.

                                Пам’ятник Герою України Є.Лоскоту

                                Жителі району брали активну участь у Помаранчевій революції 2004 року та Революції Гідності 2013-2014 років. З початку неоголошеної російсько-української війни загинули 26 земляків-військовослужбовців, яким 14 жовтня 2016 року, в День захисника України, у сел.Козелець відкрито меморіальний пам’ятник. У населених пунктах району загиблим захисникам встановлено меморіальні дошки, пам’ятники, їхніми іменами названо вулиці. Указом Президента України капітану Збройних сил України Євгенію Лоскоту – учаснику Революції Гідності, який загинув 2014 року на Донбасі, – присвоєно звання Героя України.

                                Зараз у районі в ході децентралізації влади створено чотири об’єднані територіальні громади: Деснянську і Козелецьку селищні, Остерську міську та Кіптівську сільську.

                                За матеріалами науково-популярного дослідження

                                з минувшини рідного краю «Опис землі Козелецької»

                                 

                                Історичні пам’ятки

                                смт Козелець: Собор Різдва Богородиці (1752–1763) і дзвіниця висотою 50 м (1770), будинок полкової канцелярії (1756-1765), садиба Дараганів (перша половина ХVІІІ ст.), Миколаївська церква (1781—1784), Церква Вознесіння Господнього (1866–1874).

                                м.Остер: Михайлівська церква, так звана Юр’єва Божниця (1098), Воскресенська церква (кінець ХVIII ст. – 1845), Остерський краєзнавчий музей (1898).

                                Лемеші: Трьохсвятительська церква(1755-1760), земська початкова школа (1909-1910).

                                с.Вовчок: церква Різдва Богородиці (початок ХІХ ст.).

                                с.Данівка: Свято-Георгіївський монастир (1654), Георгіївський собор (1741-1754) і церква Святої Трійці (1854).

                                с.Мостище: Михайлівська церква (1776 році (за іншими даними, у 1782) – 1790) і кам'яна дзвіниця (1852).

                                Славетні земляки:

                                Брати Розумовські (Розуми): Олексій (1709-1771) – український співак, граф, генерал-фельдмаршал) і Кирило (1728-1803) – президент Петербурзької академії наук, фельдмаршал, останній гетьман Лівобережної України.

                                Юрій Бабко (1923-1983) – учений, доктор історичних наук.

                                Валерій Баран (1954-2010) – український поет-гуморист, журналіст, член Київської обласної організації Національної спілки письменників України.

                                Володимир Бец (1834-1894) – український анатом, гістолог, професор.

                                Євстафій Богомолець(між 1750 і 1755–1811) – бургомістр Козельця (1789 р.).

                                Костянтин Ващенко (1901-1992) – український учений-металург, доктор технічних наук, професор.  

                                Петро Дмитренко (1909-1999) – вчений-грунтознавець, член-кореспондент Академії наук УРСР.

                                Катерина Дужа (1942) – українська письменниця, член Національної спілки письменників України.

                                Кузьма Журба (1922-1982) – поет, член Спілки письменників України.

                                Юрій Збанацький (1914-1994) – український письменник, Герой Радянського Союзу.

                                Наталія Земна (Зубицька) (1942) – народний лікар України.

                                Василь Іванина (1947) – український письменник, перекладач, член Національної спілки письменників України.

                                Анатолій Коваль (1921-1974) – український письменник, перекладач.

                                Олексій Крачило (1965) – поет, голова районного літературного об’єднання ім. В. Нефеліна, член Національної спілки письменників України.

                                Анатолій Крупка (1945-2004) – український письменник, член Національної спілки письменників України.

                                Юрій Левітанський (1922-1996) – письменник, перекладач.

                                Євгеній Лоскот – капітан Збройних сил України, учасник Революції Гідності, Герой України, загиблий на Донбасі 2014 року.

                                Борис Маньківський (1883-1962) – академік, професор Київського медичного університету.

                                Володимир Неговський (1909-2003) – патофізіолог, творець науки реаніматології, член Академії медичних наук СРСР.

                                Георгій Нелепп (1904-1957) – соліст Большого театру в Москві.

                                Віктор Онищенко – військовий льотчик, полковник, Герой Радянського Союзу.

                                Марія Павлова (Гортинська) (1854-1938) – палеонтолог, академік Академії наук УРСР.

                                Іван Пенський (1935) – графік, пейзажист.

                                Олексій Петренко (1938-2017) – актор театру і кіно, народний артист СРСР.

                                Григорій Пономаренко (1921-1996) – композитор, народний артист СРСР.  

                                Анатолій Розанов (1883-1956) – педагог-краєзнавець, ініціатор створення Остерського краєзнавчого музею, професор.

                                Іван Сочивець (1917-2004) – український письменник-гуморист, член Національної спілки письменників України.

                                Юрій Стабовий (1894-1968) – український кінорежисер і кінодраматург.

                                 
                                Жили і працювали в районі:

                                 

                                Василь Євдокименко (1925-2005) – художник-графік.

                                Василь Нестеренко (1942) – композитор, заслужений працівник культури.

                                Василь Нефелін (Нагорський) (1907-1968) – письменник, перекладач, педагог, реабілітований 1956 р.

                                Анатолій Свидницький (1834-1871) – український письменник і фольклорист.

                                Фавст Сидорук (1924-2004) – заслужений лікар України, кандидат медичний наук.

                                Євген Товстуха (1934) – український письменник, художник, лікар-фітотерапевт.

                                Микола Холодний (1939-2006) – український поет-шістдесятник, публіцист.

                                Міхал Чайковський (1804-1886) – польський письменник.

                                Василь Чухліб (1941-1997) – український письменник і журналіст.

                                Іван Шевченко(1926-2009) – український письменник.

                                 

                                Подорожували Козелеччиною український письменник Тарас Шевченко, історик Дмитро Яворницький, художник Опанас Сластіон.

                                
                                
                                

                                Назад



                                19 Квітня 2018 18:06
                                16 Квітня 2018 14:51
                                13 Квітня 2018 16:02
                                05 Квітня 2018 13:01
                                05 Квітня 2018 12:15
                                30 Березня 2018 14:41
                                26 Березня 2018 11:36
                                03 Березня 2018 09:27
                                28 Лютого 2018 16:45
                                06 Лютого 2018 14:42
                                24 Січня 2018 16:26
                                09 Січня 2018 12:33

                                Чи задоволені Ви роботою ЦНАП та умовами, створеними для відвідувачів?